Верхньощелепний синусит ендодонтичного походження

Через близьке розташування задньої групи зубів верхньої щелепи до верхньощелепного синуса, у випадку розвитку в них ендодонтичної інфекції, вона може легко поширюватись до останнього.  Як правило, лише декілька міліметрів кістки, інколи й менше, відокремлюють верхівки коренів верхніх молярів, від синуса, а часом, кісткова перегородка відсутня взагалі, і вони, безпосередньо, контактують зі слизовою оболонкою пазухи (1,2).

Взаємозв’язок між дентальною інфекцією і захворюваннями синуса, давно доведений і задокументований в стоматологічній та медичній літературі. Верхньощелепний синусит дентального походження, вперше згадується ще в 1943 році (3). Численні дослідження з тих часів виявили, що такий стан, який визначається як одонтогенний синусит, поширений та звичний процес (4-19), і зустрічається в 60-80% пацієнтів, що мають інфекцію, яка первинно виникла в задній групі зубів верхньої щелепи (4,5,6). За даними літератури, стоматологічна інфекція зумовлює близько 40% випадків верхньощелепних синуситів (7-10).

Незважаючи на високий рівень поширеності, однонтогенний синусит  часто не розпізнається стоматологами, радіологами та оториноларингологами, і в результаті помилково діагностується, як риногенний синусит (10,15,16). Дослідження показали, що під час загальних стоматологічних оглядів, з використанням периапікальної рентгенографії, не вдається діагностувати одонтогенний синусит в більше ніж 86% випадках (12,15).

Верхньощелепний синусит дентального походження або одонтогенний синусит – це широке поняття, яке використовується, щоб описати інфекцію синуса, будь- якого ступеня, та симптоми, зумовлені численними стоматологічними причинами, що включають періодентальні та ендодонтичні захворювання, переломи коренів, дентальні імплантати, видалення зубів, ороантральні сполучення та ятрогенні випадки, такі як: виведення стоматологічного матеріалу, зміщення зуба, що видаляється та потрапляння сторонніх тіл в синус (4,1,17-22). Оскільки, це все може бути джерелом розвитку одонтогенного синуситу, надзвичайно важливо відрізняти ці етіологічні чинники від верхньощелепного синуситу ендодонтичного походження (ВСЕП) ,адже обидва мають різний патогенез і вимагають різної тактики лікування. ВСЕП стосується лише синуситу зумовленого ендодонтичною інфекцією , та не враховує вторинний синусит, що виникає при інших стоматологічних захворюваннях.

Розпізнавання ВСЕП є важливим, оскільки невдала діагностика і неналежне лікування ендодонтичних захворювань без успішного медикаментозного лікування призводить до персистування захворювань верхньощелепного синуса. У випадку невчасного діагностування ВСЕП, пацієнти часто страждають від хронічних інфекцій синуса, неефективної антибіотикотерапії і часто піддаються численним хірургічним операція, без усвідомлення лікаря, що джерело інфекції, знаходиться в ендондонті. ВСЕП, також може ускладнюватись  більш серйозними і навіть небезпечними для життя черепномозковими інфекціями. В цих тяжких, рідкісних випадках ендодонтична інфекція може поширюватись через верхньощелепний синус і спричиняти запалення параорбітальної клітковини, сліпоту, менінгіт, субдуральну емпієму, абсцес мозку і тромбоз печеристого синуса (6,23-26).

Діагноз

1.Симптоми пацієнта

Для пацієнтів з ВСЕП необхідні різноманітні діагностичні заходи , через наявність різноманітних дентальних і синоназальних симптомів, або взагалі - будь-яка їх відсутність. До того ж, типові ендодонтичні симптоми теж, часто, відсутні при ВСЕП. Термічний тест зазвичай негативний, тому що зуб який зумовлює ВСЕП найчастіше некротичний або невдало пролікований ендодонтично. Біль при перкусії відсутній, тому що периапікальна інфекція ,по суті, поширилась в синус і тиск в тканинах зменшився. У зв’язку з вищенаведеними причинами, набряк чи нориці утворюються рідко.

Пацієнти з ВСЕП часто скаржаться на загальні синоназальні симптом які включають закладеність носа, ринорею, біль на обличчі, неприємний запах (27,28). Пацієнти з такими симптомами і без точно локалізованого зубного болю найчастіше  звертаються до сімейного лікаря або до ЛОРа, котрі можуть поставити помилковий діагноз і лікувати ВСЕП, як первинну синусну інфекцію, адже джерело дентальної інфекції часто не помічають під час звичайного обстеження ЛОР органів(10,15,28). Сучасні отоларингологічні клінічні протоколи медикаментозного лікування риносинуситів не передбачають жодних рекомендацій в цій області, і не беруть до уваги стоматологічні інфекції як потенційну причину синуситів.(29) Для лікарів і отоларингологів, підозру на ВСЕП повинно викликати: повторні випадки односторонньої верхньощелепно-синусної інфекції, особливо коли це пов’язано з прохідністю синусового отвору або раніше неуспішно проведеною операцією на синусі(16).

Стоматологи, при обстеженні пацієнта з, будь-якими, стоматологічними захворюваннями задньої групи зубів верхньої щелепи, завжди повинні  пам'ятати про  синоназальні хвороби. І направляти пацієнта до ендодонтистів, які повинні  тісно співпрацювати з ЛОР- спеціалістами, щоб діагностувати ВСЕП і відрізнити його від синогенного синуситу. Хоча стоматологам, теж, не варто поспішати ставити остаточний діагноз – неодонтогенний синусит, і призначати лікування, яке виходить за межі їхньої компетентності.

2.Рентгенологічне дослідження

Тоді як, периапікальні рентгенограми є найбільш поширеним засобом візуалізації в ендодонтії, однак, для діагностики хвороб, що пов’язані із задньою групою зубів на верхній щелепі, зображення 2D є двозначними, тому виникають особливі труднощі при його інтерпретації(30).  Анатомічні структури, такі як, вилична кістка, палатинальний відросток, верхньощелепний синус та буккальна кортикальна пластинка, часто накладаються на корені зубів, і маскують або перекривають периапікальну інфекцію. Саме тому,звичайна рентгенограма, не завжди дозволяє виявити потовщення слизової оболонки чи наявність рідини в синуcі, які є важливими при діагностиці ВСЕП.

Натомість, було доведено, що зображення обмеженої ділянки, за допомогою КПКТ  дозволяє значно покращити здатність виявляти одонтогенне джерело інфекції, яке може зумовлювати синусит(31).  У проведених дослідженнях (32) було виявлено, що КПКТ виявляє на 34% більше ушкоджень ніж периапікальна рентгенографія, а також значно розширює уявлення про ураження у верхньощелепній пазусі, потовщення слизової оболонки, і непроліковані канали. Зміни слизової оболонки пов’язані зі стоматологічними інфекціями були виявлені з перевагою у 77%, в порівнянні з, лише, 19% діагностованими за допомогою звичайної рентгенограми.

Після прорізування зубів, корені типово оточені альвеолярним відростком, а ендодонтичні захворювання рентгенологічному виявляють, як чітке навколокореневе розрідження кісткової тканини або потовщення періодонтальної зв’язки.  Однак рентгенологічні ознаки захворювань ендонта на тканинах синуса зовсім інші. (33-36). Периапікальний остеоперіостит і периапікальний мукозит є особливими рентгенологічними симптомами, що безпосередньо пов’язані з навколокореневим запаленням мукопериосту синуса(34).

Периапікальний остеоперіостит(ПАО)

Перебіг апікального періодонтиту в безпосередній близькості до кортикальної пластинки дна верхньощелепної пазухи, часто, зумовлює розширення періосту, зміщення періосту, догори і всередину пазухи, а згодом провокує періостальну реакцію, що полягає у формуванні тонкого шару нової кістки з внутрішньої сторони окістя, в міру поширення. Ця реакція остеогенезу, називається периапікальний остеоперіостит(ПАО). В результаті формується тонкий твердий тканинний купол на дні пазухи, що виявляється при рентгенологічному дослідженні або на КТ, як рентгенконтрастний «ореол»(34), (Фото 1). ПАО не завжди має симптоматику та може супроводжуватись різного ступеня набряком прилеглої слизової оболонки і рівнем рідини в синусі.

Фото 1.Периапікальний отеоперіостит. А. Периапікальна рентгенограма першого моляра справа на ВЩ з периапікальним остеоперіоститом або пошкодження у вигляді"ореолу"над верхівкою мезіобуккального і палатинального коренів. В. Корональне і С.сагітальне КПКТ зображення одного і того ж некртотизованого моляра показує периапікальний остеоперіостит з набряком слизової оболонки правого верхньощелепного синуса.

Периапікальний мукозит (ПАМ)

Симптоматичний чи асимптоматичний апікальний періодонтит, розташований близько до антральної слизової, буде, зазвичай, зумовлювати місцевий набряк слизової оболонки – периапікальний мукозит, який виявляється рентгенологічно, як потовщення слизової або розширення куполоподібної форми м’яких тканин дна пазухи (34),(Фото 2). Часто, очевидна кісткова деструкція  чи «ореол» ПАО не виявляється, що спричиняє труднощі у рентгенологічній діагностиці наявного джерела інфекції в ендодонті. Набряк слизової оболонки дна синуса і, особливо, припухлість куполоподібної форми, безпосередньо, над верхівкою кореня зуба, повинні збільшити підозри лікаря, з приводу можливої стоматологічної етіології захворювання. Клініцисти повинні бути уважними, так як ПАМ може мати схожі прояви з ретенційними кістами, антральними поліпами, потовщенням слизової оболонки яке спричинене захворюваннями маргінального періодонту, і потовщенням слизової синогенного походження. З урахуванням всіх захворювань пов’язаних з ендодонтом, для встановлення етіології, не можна покладатись лише на рентгенологічне дослідження. Ретельне клінічне обстеження, визначення статусу пульпи є необхідним, щоб мати змогу віддиференціювати ПАМ від інших патологій слизової оболонки.

Фото 2.Периапікальний мукозит. А. Периапікальна рентгенограма невдалого лікування кореневих каналів.  #4.B На КПКТ візуалізується непролікований лінгвальний канал зуба #4 з Периапікальна абсцесом який перфорує дно ВЩ синуса і спричиняє набряк слизової оболонки в правому ВЩ синусі. С. Периапікальна рентгенограма ендодонтично пролікованого зуба. #4 D.6 місяців після операції - КПКТ показує загоєння кістки і стихання периапікального мукозиту.

Верхньощелепний синусит ендодонтичного походження з непрохідністю пазухи

Непрохідність синуса не можливо встановити за допомогою периапікальної рентгенограми, але легко можна побачити на знімку КТ. Хоча, навіть з КТ пазухи, може бути складно визначити, що процес має зв’язок з інфекцією в ендодонті (Фото 3). Ретельне рентгенологічне обстеження на предмет вивлення ПАО є допоміжним у діагностиці, але щоб побачити  ПАМ ураження, периапікального просвітлення чи змін кісткової тканин не завжди достатньо. Наявність в історії хвороби односторонньої обструкції синуса , особливо рецидивів – це чіткий показник ВСЕП. Клінічне ендодонтичне обстеження, втім, є суттєвим  для підтверження або спростування потенційного джерела інфекції в ендодонті (16).

Фото 3.ВСЕП - непрохідність синуса.A. Корональне КТ зображення повністю обтурованої ВЩ пазухи.У пацієнта протягом декількох років спостерігалися рецидивні інфекції лівої верхньощелепної пазухи та закладеність носа, незважаючи на багаторазові схеми антибіотиків та додаткові методи лікування.B. 4-місяці післяоперації - корональне КТ-зображення. Не проводилось інше лікування синуса, а також не вводили антибіотики. Передопераційне і D. 4-місяці після операції, сагітальні КТ-зображення.E. Передоперпційне корональне КПКТ.F. Повторне звернення через рік- корональне КПКТ, що демонструє загоєння костей та повне усунення синусової інфекції.

3.Клінічне обстеження

Ретельне клінічне ендодонтичне обстеження є основним в діагностиці або спростуванні ВСЕП. Коли діагностовано, можливу ендодонтичну причина в пацієнтів з сунуситом, лікарі повинні ретельно оглянути всі зуби з некрозом пульпи і визначити кількість всіх попередніх ендодонтичних втручань, щоб не помилитись з обраним квадрантом. Оскільки ВСЕП є бактеріальним захворюванням, очевидно, що зуби з інфікованою, некротизованою пульпою чи невдале ендодонтичне лікування, може зумовити істотну синоназальну хворобу або синоназальні симптоми(36). Під час обстеження задньої групи зубів ВЩ, з раніше проведеним лікуванням каналів коренів, слід ретельно перевірити наявність недолікованих  чи недопломбованих каналів, невдалих реставрацій або підтікань коронкових реставрацій, які можуть бути причиною невдалого ендодонтичного лікування і служити бактеріальним джерелом ВСЕП (37).

Лікування ВСЕП

Мета лікування ВСЕП є усунення патогенних мікроорганізмів, продуктів їхньої життєдіяльності і дебрісу з інфікованої системи кореневих каналів, які стали причиною інфекції в синусі, та попередити реінфекцію. До відповідних методів лікування відносять - консервативну терапію кореневих каналів, апікальну хірургію за показаннями, навмисну пересадку або видалення інфікованого зуба. Пацієнти мають бути проінформовані про всі методи лікування і прогноз кожного з них, щоб усвідомити ризики відсутності лікування.

Лікарі, які проводять ендодонтичне лікування задньої групи зубів на верхній щелепі, повинні мати потужні знання з анатомії кореневих каналів, необхідне забезпечення і клінічні навички, зважаючи на анатомічну складність і варіабельність цієї ділянки. Моляри ВЩ в основному мають найскладнішу анатомію в зубному ряді і невідповідне лікування, особливо пропущені канали в мезіобуккальній системі, є головною причиною невдалого ендодонтичного лікування молярів ВЩ (38-42). Натомість, близьке анатомічне розташування верхівок коренів молярів до дна ВЩ пазухи, може призвести до стійкого ВСЕП, якщо канали залишились непролікованими або якщо лікування невдале. Саме тому слід покладатись на ендодонтистів, адже вони працюють, безпосередньо, з системою кореневих каналів і можуть попередити ускладнення, які виникають внаслідок невдалого лікування захворювань ендодонту.

Використання системних антибіотиків для лікування ВСЕП має проводитись згідно вказівок викладених ААЕ в протоколах про використання системних  антибіотиків в ендодонтії (43). Окрім обмеження поширення інфекції, антибіотикотерапія є необгрунтованою в лікуванні ВСЕП і неефективною як остаточне рішення. Хоча лікування антибіотиками може тимчасово полегшити симптоми шляхом поліпшення «чистоти» в синусі, використання лише їх, є недоречним, без кінцевої очистки і дезінфекції системи кореневих каналів.

Однак, хірургічне втручання на верхньощелепному синусі, сфокусоване лише на видаленні ураженої тканини пазухи і встановленні дренажу, є недостатнім якщо нехтувати ендодонтичним лікуванням. Хоча ці процедури проводяться з метою відновлення вентилювання пазух і дренажу, та можуть полегшувати деякі симптоми, доведено: якщо не враховувати стоматологічну етіологію і фокусуватись лише на медичній і хірургічній терапії остеомеатального комплексу, вирішити проблему з ВСЕП не вдасться(10,44-46).

Стоматологічна література дає численні звіти про випадки, які показують, що проведення ендодонтичного лікування повністю вирішує проблему ВСЕП(4,13,14,15,47-53). Хоча варто зазначити, що лише якісна ендодонтія не допоможе вилікувати всі випадки ВСЕП, саме тому клінічне і рентгенологічне спостереження, має важливе значення, як супутнє лікування асоційованого риносинуситу, ЛОР-фахівцем, в деяких клінічних кейсах(10,28,50,51,54-57).  Об’єднання сил і відкрита взаємодія між cтоматологами загального профілю, ендодонтистами і хірургами-оториноларингологами є основним для досягнення успішного результату у лікуванні пацієнтів з ВСЕП.

Висновки

ВСЕП - це, по суті, ендодонтична інфекція яка поширилась у верхньощелепний синус, і є поширеним, хоча недооціненим захворюванням. Симптоми і рентгенологічні ознаки ВСЕП часто виглядають як синогенний синусит, тому пацієнти перш за все звертаються до їхнього сімейного лікаря або ЛОР-спеціаліста, чиє лікування може не вирішити проблему ВСЕП, якщо джерело ендодонтичної інфекції не виявлено. ВСЕП також часто ігнорується в загальній стоматологічній практиці через недостатність стоматологічних симптомів і затемнену або атипову рентгенологічну картину. Збільшення доступності КПКТ покращило здатність лікарів розпізнавати і діагностувати ВСЕП. Втім, клінічне ендодонтичне обстеження залишається основним для постановки правильного діагнозу. Ендодонтисти є досвідченими та підготовленими до діагностики і правильного лікування захворювань ендодонту, які можуть ускладнюватись ураженням верхньощелепної пазухи. Повна взаємодія і поліпшення комунікації між загальними стоматологами, ендодонтистами і ЛОР-хірургами є принциповим для впровадження належного лікування пацієнту з ВСЕП.

Література

1. Eberhardt JA, Torabinejad M, Christiansen EL. A computed tomographic study of the distances between the maxillary sinus floor and the apices of the maxillary posterior teeth. Oral Surg Oral Med Oral Pathol 1992;73:345-6.
2. Tian XM, Qian L, Xin XZ, et al. An analysis of the proximity of maxillary posterior teeth to the maxillary sinus using cone-beam computed tomography. J Endod 2016;42:371-7.
3. Bauer WH. Maxillary sinusitis of dental origin. Am J Orthod Oral Surg 1943;29:133-51.
4. Abrahams JJ, Glassberg RM. Dental disease: a frequently unrecognized cause of maxillary sinus abnormalities? Am J Roentenol 1996;166:1219-23.
5. Mattila K. Roentgenological investigations of the relationship between periapical lesions and conditions of the mucous membrane of the maxillary sinuses. Acta Odontolog Scand 1965;23:42-6.
6. Obayashi, N., Ariji, Y., Goto, M. et al. Spread of odontogenic infection originating in the maxillary teeth: computerized tomographic assessment. Oral Surg Oral Med Oral Pathol Oral Radiol Endod 2004;98:223–31.
7. Maillet M, Bowles WR, McClanahan, SL. Cone-Beam computed tomography evaluation of maxillary sinusitis. J Endod 2011;37:753-57.
8. Bomelli SR, Branstetter BF, Ferguson, BF. Frequency of a dental source for acute maxillary sinusitis, Laryngoscope 2009; 119(3):580-84.
9. Matsumoto Y, Ikeda T, Yokoi H, et al. Association between odontogenic infections and unilateral sinus opacification. Auris Nasus Larynx 2015;42:288-93.
10. Patel NA, Ferguson BJ. Odontogenic sinusitis: an ancient but under-appreciated cause of maxillary sinusitis. Curr Opin Otoloaryngol Head Neck Surg 2012;20:24-8.
11. Mehra P, Murad H. Maxillary sinus disease of odontogenic origin. Otolarngol Clin North Am 2004;37:347-64.
12. Melen I, Lindahl L, Andreasson L, Rundcrantz H. Chronic maxillary sinusitis. Definition, diagnosis and relation to dental infections and nasal polyposis. Acta Otolaryngol 1986;101:320-7.
13. Seldon HS. The interrelationship between the maxillary sinus and endodontics. Oral Surg Oral Med Oral Pathol Oral Radiol Endod 1974;38:623-9.
14. Seldon HS. The endo-antral syndrome. J Endod 1977;3:462-4.
15. Longhini AB, Ferguson BJ. Clinical aspects of odontogenic maxillary sinusitis: a case series. Int Forum Allergy Rhinol 2011;1:409–15.
16. Pokorny A, Tataryn R. Clinical and radiologic findings in a case series of maxillary sinusitis of dental origin. Int Forum Allergy Rhinol 2013;3:973-9.
17. Kretzschmar DP, Kretzschmar JL. Rhinosinusitis: Review from a dental perspective. Oral Surg Oral Med Oral Pathol Oral Radiol Endod 2003;96:128-35.
18. Legert KG, Zimmerman M, Stierna P. Sinusitis of odontogenic origin: pathophysiological implications of early treatment. Acta Otolaryngol 2004;124:655-63.
19. De Lima CO, Devito KL, Vasconselos LR, et al. Correlation between endodontic infection and periodontal disease and their association with chronic sinusitis: A clinical- tomographic study. J Endod 2017;43:1978-83.
20. Zirk M, Dreiseidler T, Pohl M, et al. Odontogenic sinusitis maxillaris: A retrospective study of 121 cases with surgical intervention. J Craniomaxillofac Surg 2017;45:520-5.
21. Lechian JR, Filleul O, Costa de Araujo P, et al. Chronic maxillary rhinosinusitis of dental origin: A systematic review of 674 patient cases. Int J Otolaryngol 2014;2014:465173. Epub
22. Taschieri S, Torretta S, Corbella S, et al. Pathophysiology of sinusitis of odontogenic origin. J Investig Clin Dent 2017;8(2).
23. Eufinger H, Machtens E. Purulent pansinusitis, orbital cellulitis and rhinogenic intracranial complications. J Cranio Maxillofac Surg 2001;29:111-7.
24. Wagenmann M, Naclerio RM. Complications of sinusitis. J Allergy Clin Immunol 1992;90:552-4.
25. Gold RS, Sager E. Pansinusitis, orbital cellulitis, and blindness as sequelae of delayed treatment of dental abscess. J Oral Surg 1974;32:40-3.
26. Park CH, Jee DH, La TY. A case of odontogenic orbital cellulitis causing blindness and severe tension orbit. J Korean Med Sci 2013;28:340-3.
27. Williams JW, Simel DL, Roberts L, Samsa GP. Clinical evaluation for sinusitis: making the diagnosis by history and physical evaluation. Ann Intern Med 1992;117:705-10.
28. Workman AD, Granquist EJ, Adappa ND. Odontogenic sinusitis: developments in diagnosis, microbiology, and treatment. Curr Opin Otolaryngol Head Neck Surg 2018;26:27-33.
29. Rosenfeld RM, Piccirillo JF, Chandrasekhar SS, et al. Clinical practice guideline (update): Adult sinusitis executive summary. Otolaryngol Head Neck Surg 2015;152:598–609.
30. Ball RL, Barbizam JV, Cohenca N. Intraoperative endodontic applications of cone-beam computed tomography. J Endod 2013;39:548–57.
31. Lofthag-Hansen S, Huumonen S, Grondahl K, et al. Limited cone-beam CT and intraoral radiography for the diagnosis of periapical pathology. Oral Surg Oral Med Oral Pathol Oral Radiol Endod 2007;103:114-9.
32. Low, K.M., Dula, K., Burgin, W., and von Arx, T. Comparison of periapical radiography and limited cone-beam tomography in posterior maxillary teeth referred for apical surgery. J Endod 2008;34:557–62.
33. Nunes CA, Guedes OA, Alencar AH, et al. Evaluation of periapical lesions and their association with maxillary sinus abnormalities on cone-beam computed tomographic images. J Endod 2016;42:42-6.
34. Worth HM, Stoneman DW. Radiographic interpretation of antral mucosal changes due to localized dental infection. J Can Dent Assoc 1972;38:111-6.
35. Tataryn RW. Surgical endodontics and the maxillary sinus. In: Torabinejad M, Rubinstein R (eds). The art and science of contemporary surgical endodontics. Chicago, IL: Quintessence. 203-22.
36. Tataryn RW. Rhinosinusitis and endodontic disease. In: Ingle JI, Bakland LK, Baumgartner JC (eds). Ingle’s Endodontics, ed 6. Hamilton, ON: BC Decker. 626-37.
37. Gomes AC, Nejaim Y, Silva AIV, et al. Influence of endodontic treatment and coronal restoration on status of periapical tissues: A cone-beam computed tomographic study. J Endod 2015;41:1614-8.
38. Wolcott J, Ishley D, Kennedy W, et al. A 5 yr clinical investigation of second mesiobuccal canals in endodontically treated and retreated maxillary molars.J Endod 2005;31:262-4.
39. Cleghorn BM, Christie WH, Dong CC. Root and root canal morphology of the human permanent maxillary first molar: a literature review. J Endod 2006;32:813-21.
40. Verma P, Love RM. A micro CT study of the mesiobuccal root canal morphology of the maxillary first molar tooth. Int Endod J 2011;44:210-7.
41. Degerness RA, Bowles WR. Dimension, anatomy and morphology of the mesiobuccal root canal system in maxillary molars. J Endod 2010;36:985-9.
42. Karabucak B, Bunes A, Chehoud C, et al. Prevalence of apical periodontitis in endodontically treated premolars and molars with untreated canal: A cone-beam computed tomography study. J Endod 2016;42:538-41.
43. Fouad AF, Byrne BE, Diogenes AR, et al. AAE Guidance on the Use of Systemic Antibiotics in Endodontics. Association of Endodontists Position Statement 2017:1-8.
44. Cartwright S, Hopkins C. Odontogenic sinusitis an underappreciated diagnosis: Our experience. Clin Otolaryngol 2016;41:284-5.
45. Kulacz R., Fishman G, Levine H. An unsuccessful sinus surgery caused by dental involvement within the floor of the maxillary sinus. Op Techniques Otolaryngol Head Neck Surg 2004;15:2-3.
46. Longhini AB, Branstetter BF, Ferguson BJ. Unrecognized odontogenic maxillary sinusitis: A cause of endoscopic sinus surgery failure. Am J Rhinol Allergy 2010;24:296-300.
47. Nenzen B, Welander U. The effect of conservative root canal therapy on local mucosal hyperplasia in the maxillary sinus. Odontol Revy 1967;18:295-302.
48. Dodd RB, Dodds RN, Hocomb JB. An endodontically induced maxillary sinusitis. J Endod 1984;10:504-6.
49. Bogaerts P, Hanssens JF, Siquet JP. Healing of maxillary sinusitis of odontogenic origin following conservative endodontic retreatment: case reports. Acta Otorhinolaryngol Belg 2003;57:91-7.
50. Wang KL, Nichols BG, Poetker DM, Loehrl TA. Odontogenic sinusitis: a case series studying diagnosis and management. Int Forum Allergy Rhinol 2015;5:597-601.
51. Tomomatsu N, Uzawa N, Aragaki T, Harada K. Aperture width of the osteomeatal complex as a predictor of successful treatment of odontogenic maxillary sinusitis. Int J Oral Maxillofac Surg 2014;43:1386-90.
52. Bendyk-Szeffer M, Lagocka R, Trusewicz M, et al. Perforating internal root resorption repaired with mineral trioxide aggregate caused complete resolution of odontogenic sinus mucositis: A case report. J Endod 2015;41:274-8.
53. Nurbakhsh B, Friedman S, Kulkarni GV, et al. Resolution of maxillary sinus mucositis after endodontic treatment of maxillary teeth with apical periodontitis: A cone-beam computed tomographic pilot study. J Endod 2011;37:1504-11.
54. Brook I. Microbiology of acute and chronic maxillary sinusitis associated with an odontogenic origin. Laryngoscope 2005;115:823-5.
55. Simuntis R, Kubilius R, Vaitkus S. Odontogenic maxillary sinusitis: a review. Stomatologija 2014;16:39-43.
56. Saibene AM, Pipolo GC, Lozza P, et al. Redefining boundaries in odontogenic sinusitis: a retrospective evaluation of extramaxillary involvement in 315 patients. Int Forum Allergy Rhinol 2014;4:1020-3.
57. Mattos JL, Ferguson BJ, Lee S. Predictive factors in patients undergoing endoscopic sinus surgery for odontogenic sinusitis. Int Forum Allergy Rhinol 2016;6:677-700.